Олімпійський чемпіон Лімардо – зірка у Венесуелі. Але під час пандемії працював у Польщі на Uber Eats
Сильна історія.
Сильна історія.
У листопаді минулого року олімпійський чемпіон з фехтування Рубен Лімардо запостив в інстаграмі своє фото на велосипеді, у масці і з характерною зеленою сумкою кур’єра Uber Eats. Під світлиною венесуелець розмістив пояснення, яке бере за душу.
«Якщо ви перебуваєте у польському Лодзі і замовляєте Uber Eats, то їжу вам може привезти чемпіон, який вирішив ніколи не здаватися.
У звичайний рік сьогодні ми б говорили про те, що сталося в Токіо-2020, але ви бачите, що це не так. Кризу в моїй країні, пандемію та бажання здійснити свою мрію не назвеш найкращим поєднанням.
Як і багатьом моїм колегам-спортсменам, нам з братами також довелося знайти альтернативу для отримання прибутку. Я живу в Польщі 19 років, але вже 5 років є батьком родини, тому з гордістю можу сказати, що крім спорту я маю другу роботу, щоб заробляти на життя та утримувати свою сім’ю.
Я не пропустив жодного дня тренувань, проте не міг просто сидіти і чекати коштів, які я мав заробити, як спортсмен. Вперше у 35 років я також присвячений чомусь, що є не тільки спортом.
Тим, хто вважає, що деякі з нас мають привілеї через свої результати, дозвольте сказати вам, що це не так. Я, олімпійський чемпіон з Венесуели, також щодня виходжу на роботу, щоб йти за своєю мрією», – написав професійний спортсмен, якому довелося адаптовуватися до кризових умов.
Але Лімардо – міцний горішок. Він чудово знає, як долати труднощі заради своєї мети.
У дитинстві Рубен торгував напоями і кукурудзою, дядько перевіз його з Венесуели в Польщу
Мама майбутнього олімпійського чемпіона працювала у маленькій сільській школі. Але коштів не вистачало і тому вона продавала одяг на вулиці. 7-річний син допомагав матері – торгував напоями і вареною кукурудзою. Так сім’я виживала.
Саме мама привела Рубена та двох його братів у спорт, бо хотіла для них кращого життя. Хлопець почав працювати зі своїм дядьком Рупертом Гасконом, який був єдиним тренером з фехтування на шпагах з відповідними ліцензіями на всю Венесуелу. І він вирішив, що поставить все на карту – або буде виховувати чемпіонів, або взагалі залишить спорт. У дядька вже був готовий сміливий план. Він забирає племінників і переїжджає з ними до Польщі. У рідній Венесуелі фехтування – не пріоритетний вид спорту і виростити тут у топового шпажиста не вийде.
«Дядько вибрав Польщу для переїзду через можливість займатися фехтуванням. У порівнянні з іншими країнами Європи тут не так дорого. У 2000-2005 роках польська команда в чоловічій шпазі була дуже сильною в юніорах. Плюс мій дядько добре говорить польською і російською. До Польщі я остаточно переїхав у 2003 році, коли закінчив старшу школу. Потім вступив в університет фізичної культури і спорту.
Мені тут подобається, хоча, звичайно, це не моя країна, і іноді це відчувається. Але для фехтування у мене є все, що потрібно, а це найголовніше», – пояснює Лімардо.
Венесуелець прибув до Варшави після тривалого перельоту, але не пам’ятає свого першого дня у новій країні на іншому кінці світу. Перед приїздом Рубен майже нічого не знав про Польщу. Лише встиг прочитати, що ці землі дуже постраждали під час Другої світової війни. Згодом побував в Освенцимі та інших музеях, щоб краще познайомитися з країною, яка стала його другим домом.
«У мене було одне завдання – тренуватися, тренуватися і ще раз тренуватися. У нас не було грошей на розваги, кіно чи навіть каву. Все, що ми робили, це важко працювали в умовах ліміту витрат на їжу і транспорт. Інколи доводилося йти кілометри пішки до тренувального комплексу, бо ми не могли собі дозволити купити квитки на автобус.
Мої батьки вкладали всі зароблені кошти у наші з братами заняття фехтуванням та участь у змаганнях. А потім самі три місяці могли їсти один хліб. Це була велика жертва з їхнього боку».
Але згодом горді батьки могли пишатися спортивними досягненнями своїх синів – Хесуса, Франциско і особливо Рубена.
Виграв Олімпіаду-2012, їздив у лондонському метро з медаллю, став народним героєм у Венесуелі
На своїх перших Олімпійських іграх Лімардо став 23-м. Через чотири роки у Лондон він вже їхав тільки за золотом.
«Я дуже хотів здійснити свою мрію, адже я важко для цього працював і багато речей приніс у жертву. Приїхав на Олімпіаду не просто показати все на що здатний, а стати чемпіоном».
І за два дні до свого 27-го дня народження Рубен виграв золоту олімпійську медаль. У важкому фіналі він переміг норвежця Бартоша П’ясецького – 15-10.
«У фіналі очікував зустрітися з корейцем Чоном, але він програв П’ясецькому. Я тоді сказав своєму тренеру: «Це мій шанс! Якщо не виграю тут, то не виграю вже ніколи». Мені вдалося перемогти, тому що тактично і технічно я все робив правильно. Це був найкращий день у моєму житті».
Після перемоги Лімардо кинувся в обійми свого дядька-тренера, а потім з великим прапором Венесуели побіг на коло пошани. На трибунах венесуельські вболівальники витирали сльози з очей. Цю медаль Рубен присвятив матері, якої не стало за два роки до Олімпіади.
«У той день я дуже потребував її. Я був щасливий виграти медаль, але щасливий не у повній степені, тому що вона цього не бачила. Після того, як мама померла, кожну свою перемогу я присвячую їй. Кожен свій результат «посилаю» їй на небеса».
Новоспечений олімпійський чемпіон скористався громадським транспортом після змагань – проїхався у метро із золотою медаллю на шиї. Пояснив це тим, що вся його рідня поїхала підземкою, а він хотів бути поруч з ними.
«Ніколи не бачив настільки щасливої людини. Він навіть дозволив мені торкнутися своєї медалі», – говорив один із працівників метро. З Лімардо фотографувалися і аплодували йому пасажири підземки. Ця історія облетіла всі британські медіа. У рідній Венесуелі Рубен став великою зіркою. В аеропорту його зустрічали тисячі вболівальників. Він їхав столицею у відритому автобусі, а на вулицях його вітали щасливі венесуельці. Нічого дивного, адже Лімардо – перший олімпійський чемпіон Венесуели за 44 роки. До цього тільки Франциско Родрігес здобув золоту медаль в боксі 1968-го.
Більше того, це була перша олімпійська медаль Венесуели у фехтуванні і перша за 108 років золота нагорода Латинської Америки у шпазі з часів кубинця Рамона Фонста.
Після Олімпіади президент Венесуели Уго Чавес нагородив Лімардо орденом Визволителя і золотою реплікою меча національного героя країни Сімона Болівара. А сам Рубен заснував благодійну фундацію на честь своєї матері, яка допомагає венесуельським дітям займатися фехтуванням.
Мріє виграти Олімпіаду в Токіо, під час пандемії його перестали фінансувати спонсори, почав працювати на Uber Eats
На Олімпійських Іграх в Ріо-де-Жанейро Рубен став прапороносцем збірної Венесуели на церемонії відкриття. Саме це фото стоїть у нього на аватарці в інстаграм. Але вибув вже на стадії 1/32 фіналу, програвши єгиптянину.
Тепер Лімардо мріє про золоту медаль Олімпіади в Токіо. Але шпажисту знову треба думати, де дістати кошти на підготовку. Свої попередні медалі на хліб не намастиш, а криза у Венесуелі, поглиблена пандемією коронавірусу, сильно вдарила по фінансуванню спорту.
«Спонсор сказав, що не допомагатиме у 2020 році через те, що Олімпіаду перенесли. Міністерство спорту виділяє кошти, але це невеликі суми. Тим більше, що Венесуела переживає гіперінфляцію, тому я отримую на місяць 10-20 доларів у перерахунку з місцевої валюти».
Рубен не розгубився, а почав підробляти кур’єром сервісу Uber Eats. Ця професія стала особливо актуальною під час локдауну. Олімпійський чемпіон зізнається, що така робота не принижує його і він не соромиться про неї розповідати. Хоча спочатку відчував деякий стрес, але швидко звик. Застрибнув на велосипед, швидко доїхав на місце, дзвінок у домофон, традиційне привітання: «Доброго дня пан/пані. Ваше замовлення». І далі помчав на наступний виклик.
Венесуелець мешкає у Польщі вже 19 років, але його мало хто знає в обличчя. Тому люди навіть не підозрюють, що піцу чи бургери їм привіз володар золотої олімпійської медалі і один з найкращих шпажистів світу. Це у рідній Венесуелі він – зірка спорту. Там його знімають для глянцевих журналів та впізнають на вулицях. Але навіть перемога на Олімпіаді глобально не змінила умов для тренувань і ставлення до фехтування у країні.
«Намагаємось знайти спонсорів, але це дуже важко, особливо в такий період. Мені довелося піти працювати кур’єром доставки їжі в Uber Eats. Я опинився в скрутному становищі і навіть не бачив свою молодшу дитину цілих 10 місяців. Моя дружина повернулася до Венесуели, тому що там у нас вся родина.
З січня по березень я боровся за олімпійську ліцензію, тому у мене зовсім не було часу піклуватися про сім’ю. Я подумав, що поки відправлю дружину з дітьми до Венесуели, а в березні, коли закінчиться відбір, приїду до них. А тоді почалася пандемія, і всі кордони закрили. Я не зміг повернутися додому.
Було важко так довго не бачити дитину, яка народилася зовсім недавно. Пізніше я знайшов квитки, щоб повернути сім’ю до Польщі, але довелося заплатити дуже велику суму. Я зрозумів, що треба щось робити, тому що через кілька місяців почалися б проблеми з фінансами. Ця робота – найкраще рішення для мене. Я можу тренуватися вранці, потім приїхати додому, де у мене буде година для відновлення і поїхати працювати – розвозити замовлення на велосипеді.
Ще двічі на тиждень у мене онлайн-курси з англійської мови. Я постійно говорю іспанською та польською, а хотілося б краще володіти англійською. Російською говорю гірше, але розумію 40-60% з цієї мови. Буває таке, що навіть не встигаю поїсти перед роботою. Але вона для мене, як друге тренування».
Хоч Лімардо тривалий час мешкає у Польщі, у нього немає польського громадянства. Він хоче виступати лише за Венесуелу.
«Коли я виграв золоту медаль в Лондоні, багато країн пропонували мені громадянство, щоб я перейшов виступати за них. Але я завжди фехтував зі своїм прапором і продовжу виступати за Венесуелу. Багато людей звідти мене підтримують. Ця країна завжди в моєму серці».
Рубен не живе минулими перемогами. Він тренується і працює, щоб повторити свій успіх Лондона-2012.
«Дуже люблю фехтування. Коли у мене якісь проблеми в житті, я йду на тренування, проводжу багато боїв, і відразу голова стає вільнішою. Фехтування допомагає мені боротися зі стресом. Звичайно, хочу виступити і на Олімпіаді в Парижі, але це буде залежати від моїх результатів у подальшому. Якщо я залишуся в топ-16 і буду добре виступати, то чому б і ні. Але зараз моя голова зайнята тільки Олімпіадою в Токіо.
Коли я закінчу свою фехтувальну кар’єру, то хочу розвивати свій спорт в Венесуелі, щоб наша країна підтримувала спортсменів. Завдяки цій підтримці ви можете бути професіоналами».
А поки Лімардо тренується, розвозить їжу клієнтам і мріє знову тримати в руках золоту олімпійську медаль, крутячи педалі вулицями Лодзя.
***
У 2018 році Рубен став срібним призером чемпіонату світу. У півфіналі змагань він переміг українця Богдана Нікішина. Для нашого шпажиста – це була перша індивідуальна нагорода такого рівня.
«Я хотів фехтувати з Лімардо, але він весь бій уникав контакту. На останніх секундах вирішив ризикнути – не вийшло, але я не шкодую. Я прийняв рішення і спробував. Нічого, вийде наступного разу», – говорив тоді Богдан.
Минулого лютого Нікішин і Лімардо стали бронзовими призерами етапу Кубка світу у Ванкувері.
«Ця медаль дуже цінна для мене. Хочу присвятити її всій Венесуелі, і особливо своєму батькові, який сьогодні святкує свій день народження. А також моєму маленькому Алексу, якого я прагну зустріти. Це тобі, синку!», – написав тоді Рубен.
В інстаграмі на венесуельця підписані наші зірки фехтування Ольга Харлан та Яна Шемякіна. А він стежить за ними. У вільний час любить рибалити на річці, грати в Play Station і Call of Duty.
Нікішин і Лімардо – бронзові призери етапу Кубка світу
